У дружині варязького князя Рюрика, правителя Новгорода, були Аскольд і Дір. Вони також хотіли стати князями, вирішили піти походом на Царград (Костантинопіль-столиця Візантії) По дорозі прийшли до Києву. Існує легенда, стосовно цієї події – “побачили вони місто на дніпровських кручах та й спитали: «Чий це град?» Відповіли їм люди: «Було три брати Кий, Щек, Хорив, і поставили вони град цей. І згинули. Ми ж роду їхнього, сидимо тут і платимо данину хозарам»”. Аскольд та Дір залишились на цій землі, а мешканцям пообіцяли – охорону та спокій. Примусили деревлян платити данину, відігнали хазар.
Тким чином Аскольд (Оскольд) (середина IX ст. – 882 р.). став першим київським князем. 860 році нападає на Константинопіль – столицю Візантії. Ця подія описана у літописі “Повість минулих літ” Також і у візантійських джерелах є опис цієї події- «У човнах були руси, які тримали в руках мечі й погрожували місту та кричали. Ці руси шапки, зверху кольчуги одягали білі киреї, що застібалися прищіпкою на правому плечі. Озброєні русичі сокирами, сагайдаками, списами й гострими з двох боків мечами, а щити в них були довгі та внизу вузькі». Аскольд першим намагався ввести хритиянську релігію.
Найперші відомості про діяльність князя Олега (Віщого Олега, з 879 князь новгородський, з 882 — київський- помер 912 чи 922 р.— варяг ) Легенда про прихід до влади Олега є наступною –
” Аскольда й Діра Олег вирішив здолати за допомогою хитрощів. Свою дружину він заховав під кораблями, а сам переодягнувся в купця, узяв малого Ігоря за руку та й мовив: «Ми купці! Ідемо до греків. Хочемо київських володарів ушанувати пода¬рунками».Нічого не підозрюючи, Аскольд і Дір без варти вийшли до Олега.А що було далі оповідає літописець: «Аскольд і Дір прийшли. Повискакували всі з човнів, та й сказав Олег до Аскольд а й Діра: «Не князі ви і не княжого роду, але я княжого роду. А це син Рюриків».Убили Аскольда й Діра, і став Олег князювати в Києві, мовивши, що буде це місто матір’ю городам руським”.
За 25 років підкорив древлян, северян, радимичів. У 907 році Олег вирушає у великий військовий похід на Константинополь. На знак перемоги Олег прибив свій щит до воріт Цареграду. 911 Олег знову пішов на Візантію та року було підписано новий, значно вигідніший і ширший договір. За версією “Повісті…”, в цьому ж 912 році князь Олег гине від укусу змії.
Князь Ігор (912 – 945 рр.) започаткував династію Рюриковічій. У 913 року за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку. Під час правління Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з’явилися печенізькі племена. 915 р. було підписано з ними угоду, за якою останні повинні були відійти до Дунаю. Але ця домовленність була порушена у 930 році. Походи на Візантію були здійснені у 941 та 943 роках. Перший похід програв через використання візантійцями гречеського вогню. І торгівельна угода з візантійцями, що заключав Олег втратила чинність. Ігор звісно підписав нову торгівельну угоду після перемоги 943 року, але вона не була такою вигідною. 943 року ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. Загинув Ігор 945 року під час спроби вдруге зібрати з древлян данину.
Ольга (945–964 рр.)
Першою її справа стала помста деревлянам у 945–946 роках за загибель чоловіка тоді було спалено столицю древлян Іскорестень. Вбито їх князя Мала. Ольга сама об’їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. У “Повісті минулих літ” є 4 версії помсти Ольги за смерть свого чоловіка.
Для того, щоб не повторилася ситуація з Ігорем, княгиня Ольга першою спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків – «устави», «уроки», «броки», «дані» – терміни, які вживає літописець. Данину з деревлян та інших племен відтоді ділили на три частини: дві йшли на Київ, а третя – на Вишгород, де знаходилась її резиденція. За князювання Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. У Києві з’явилася нова князівська резиденція — Ольжин двір із «теремом кам’яним». Археологічні розкопки свідчать, що це був, імовірно, двоповерховий, укритий червоним шифером кам’яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою. У 949 р. вона надіслала своїх послів до імператора Священної Римської імперії Оттона І — з проханням надати єпископа для хрещення Русі. Через деякий час після цього до Києва прибула християнська місія, очолювана ченцем Адальбертом, але вона провалилась. У 957 році княгиня Ольга відвідала Константинополь, де уклала угоду з візантійським імператором Константином VII Багрянородним. У 957 р. прийняла християнство. Але запровадити хритиянство їй не вдалося. За правління Ольги була досягнута домовленість, що руські дружини служитимуть імператорові, і Візантія за це сплачуватиме данину Русі. На її виконання Ольга надсилала руських воїнів, допомагала Візантії у війні з арабами 961 р., у боротьбі з норманами і болгарами. В 968 p., коли Святослав воював на Балканах, княгиня з онуками витримала в Києві облогу печенігів .
У 964 р. Святослав (934-972) офіційно посів престол. Але проводячи весь свій час у походах, він рідко бував у столиці і практично не керував державою. На Русі до кінця свого життя фактично правила Ольга. М.Грушевський порівнює його з козаком. У 964 р. підкорив в’ятичів, перед походами надсилав ворогам попередження «іду на Ви». У 965 р. пішов походом на Хазарію, знищив їх столицю Ітіль, давнє місто Семікару, знищив фортецю Саркел.
«Повість минулих літ» про князя Святослава і його боротьбу з хозарами
У рік 964. Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїнів збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи, як пардус (гепард), багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти».
Повість минулих літ зображує ці події так:
І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов в’ятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм».
У рік 965. Рушив Святослав на хозар. Почувши ж про це, хозари вийшли насупроти з князем своїм… і зступилися війська битися, і сталася битва межи ними, і одолів Святослав хозар і город їхній столицю Ітиль, і город Білу Вежу взяв, і ясів переміг він, і касочів, і прийшов до Києва.
У рік 966. Переміг Святослав в’ятичів і данину на них наклав.
Одержав перемогу над ясами та касогами. Приєднав Тмутаракань. У 967, 968 рр. рушив до берегів Дунаю. Переніс столицю Київської Русі на Переяславець на Дунаї.
Святослав поділив свої землі між своїми синами – Ярополку віддав землі полян – Київ, Олегу землі древлян, а Володимиру відійшов Новгород.
У 971 р. сили візантійців, які значно переважали, обложили Святослава з його військом у болгарському місті Доростоль. Але візантійцям так і не вдалося здобути міста. Проте Святославу довелося дати зобов’язання стати союзником візантійців і не претендувати на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Навесні 972 р., коли русичі поверталися до Києва, біля дніпровських порогів вони потрапили в засідку, улаштовану печенізьким ханом Курею. Святослав загинув у бою. За переказами, хан наказав зробити з його черепа чашу, окувавши його золотом. На ній, начебто, був напис: «Чужого бажаючи, своє втратив».
